Дочитала книгу "Щиголь" Донни Тарт. ...не те щоб вона мені не сподобалась.... Книга видалась довжелезною і.... . Просто.... просто тема не моя. Нелюблю читати про маргіналів, хоч би що вони робили. Так вони існують поряд з нами, живуть там якось...
Гм, отже - хлопчина втратив матір при дуже трагічних обставинах.
Мати ніби позитивний персонаж, але образ її увесь час ніби в якійсь імлі, нечіткий, ніби тане у часі по мірі віддалення основного героя від моменту її втрати. Життя їх не складалося через те, що колись вона зустріла привабливого негідника, батька головного героя. Хлопчина , відвідуючи музей з матірю переживає атаку терористів і, в момент шоку, заволодіває дуже цінною картиною з музею, художника, який теж загинув при вибусі - трагічна паралель.... Навколо цієї картини і крутиться уся довжелезна книга як нитка навколо величезної катушки намотуючи сторінку за сторінкою безпутне життя підлітка. Чому не цікаво і затягнуто? А тому, що нічого не відбувається окрім безкінечного вживання речовин та спиртного. Моя думка, що якби хтось так пив і вживав з такого віку, то там вже б не залишилось ні здоровя, ні мозку. Але герої книги все бовтаються і бовтаються в своєму багні, здобуваючи ніби-то життєвий досвід і роблячи один за другим якісь негідні вчинки. Особливо друг головного героя, Борис. Борис жахливий негідник. Але головний герой ніби любить його за сміливість. Це виясняється в кінці книгио, цей сенс їх дружби. Бо я увесь час дивувалася.
Інші персонажі теж не менші негідники, один іншого кращий. Окрім Гобі і Піппи. Гобі якийсь нежиттєвий герой. Він занадто порядний, чесний, на фоні навколишнього виглядає абсолютно видуманим. А ось Піппа мені сподобалась, хоч вона і не часто зявлялась в книзі, але вона якась дуже тепла. Інший жіночий персонаж - Кеті, просто огидна.
Сумбур, хаос, негідні вчинки приводять до чудових результатів - це момент з яким я якраз категорично не згодна.