Ооооо.... Давно не писала!
Повернулись з відпустки. Були в Данії, красива і предивна країна. Копенгаген - гарне, багатолюдне місто, заповнене туристами зарнку до ночі, просякнуте запахом моря, величні будівлі, людні вулиці, заповнені ресторани, кораблі, вишукані копенгагенські дівчата на високих підборах, Русалочка в задумі дивиться на гавань....
Та дивно, що данці полюбляють зовсім не морепродукти, а бургери, кебаби і піцу! Таке мені в кожному ресторані, навіть в найдорожчих. Ще подають дивно засмажену рибу: навколо - товста шуба з паніровки, тверда і несмачна; під нею - залишки рибки з невідчутним смаком.... Ми їли в різного роду суші-ресторанах, це був мало не єдиний вихід.
В провінції, до якої, мабуть належить вся інша Данія, окрім столиці, майже нема великих міст, села з невеликими будиночками, з маленькими часто поділеними рамою вікнами. На деяких островах досить мала кількість населення, будиночки часто з облупленою штукатуркою - вплив поганої погоди та близькості до моря. Скрізь багато літніх споруд для проживання, згрупованих в своєрідні поселення. Цікаво, чи можливо там нормально відпочити, чи дозволяє це погода? Чи вони звикли купатись під дощем і в холод? Скрізь багато ферм з великою кількістю землі навколо і великими, гарними будинками фермерів.
Надзвичайно цікавим було відвідання захоронень палеоліту, залишків корабля вікінгів та музею Андерсена. Також вразила експозиція костюмів, що була представлена в одному старому замку. Там було навіть плаття бідолашної Марії Антуанетти... Відвідали ми і вапнякові скелі острова Мон, де знаходять скамянілі рештки доісторичних організмів. Шкода, ми нічого подібного не знайшли, отож, я просто назбирала гарних камінців.
Коли ми повернулися мій світ якось спохмурнів і я почала поринати в депресію... Моя робота уявлялась мені катрожною, все більше і більше всередині моєї голови густішали темні, грозові хмари. Одного дня я відчула, що більше так продовжуватись не може. Продовження працювати надалі та, як я робила вже років три поспіль, здавалось мені божевіллям... Я заробляю надзвичайно мало, дуже стомлююсь і витрачаю багато часу на якісь незрозумілі рухи протягом дня, як от переодягання між роботами, доїзд до робіт, приготування перекусів на роботі... Я почала думати про організацію невеликого бізнесу.... Але часу не було. Поки я збиралась щось придумати, раптом закінчилось моє терпіння. Тим більш, що я зустріла знайому, яку вигнали вже з третьої роботи і вона успішно влаштувалась на четверту і, як мені здалося, не таку важку як моя і набагато більш грошовиту і прекрасно себе почуває. Я подумала знову про те, що я роблю зі своїм життям, може мені потрібно повернутися, але, як завжди, відчула себе страшенно винуватою перед усім світом. Отже я відкрила сторінку бюро працевлаштування і почала розсилати резюме.
Відгукнулась одна компанія (теж бюро працевлаштування), попросили приїхати на співбесіду, сказали, що в них є вакансія і мені потрібно звільнитися з основної роботи. Це було вчора. Я негайно звільнилась, хоч це було непросто, бо по-закону потрібно було ще відробляти. Коли я зателефонувала з питанням, коли мені виходити, раптом працівник сказав, що він не знає коли, що він ніяк не може вплинути на ситуацію, коли мене поставлять в графік... Спочатку я надіялась... але потім зрозуміла, що мене грандіозно надурили.... Вони нічого не пояснюють, просто кажуть - чекайте.
Вчора я була в розпачі.... Але попрацювавши сьогодні (допрацьовую тиждень) зрозуміла, що навіть так, це краще, інакше я зірвуся. Я ненавжиду це все і хочу повернутися до свого справжнього дому. Коли я думаю, що так я буду проводити все своє життя, до самого кінця - жити не хочеться. Тому я повиння все змінити. Завтра і післязавтра останні дні на цій роботі. Тоді я буду шукати іншу роботу.
Насправді, спочатку, я хотіла це робити, коли отримаю водійську ліцензію. Але я втратила надію, що я її отримаю, все затягнулось і воджу я все ще погано, не знаю наскільки, навіть не хочу думати про це, так стомилась від цього навчання.